Батьки щасливих і успішних дітей
Співчуття і доброта зароджуються в сім’ї
Що розповісти дітям про гроші?
Як формувати фінансову грамотність дошкільників
Письмо без сліз, або Дотримання режиму графічних вправ
Розвивати дрібну моторику — завдання, яке проходить через усю освітню програму в закладі дошкільної освіти. Та здебільшого підготовку руки до письма починають на фінішному етапі дошкільного дитинства. Утім, кількість непідготовлених до письма дітей залишається великою. Можливо, тому для майбутніх першокласників зазвичай вибирають зошити з численними заштриховками, розмальовками та іншими графічними вправами. І це на додачу до завдань з власне письма.
Батьки не завжди розуміють, що більше не означає краще. Тому пропонують дітям забагато вправ та завдань. Як результат — сльози і втома. Проведіть для батьків майбутніх першачків консультацію з питань підготовки дитини до письма та допоможіть подбати про належний режим графічних вправ.
Коли варто зупинитись
Здатність дитини виробляти звичку писати не втомлюючись — цілком індивідуальна. Якщо якість письма знижується, це стовідсотковий сигнал для дорослого зупинитися та зупинити дитину. І не важливо, скільки часу тривала вправа, навіть якщо менше двох хвилин. Взагалі, найскладнішу роботу — письмо — у першому класі варто чергувати з іншими видами діяльності: читанням, рахуванням, малюванням тощо.
Слушне запитання «Чому писати складно, а малювати — ні?» можна пояснити привабливістю завдання для дитини. Адже малювання для неї цікаве, реалізує її інтереси, а писання — привід для прискіпливої батьківської уваги та відповідних оцінок.
Навіщо ці хмаринки
Мало хто з дорослих замислюється над тим, чи розуміє дитина, навіщо вона пише всі ці палички, гачечки тощо. Необхідно пояснювати маленькому школяреві, як кожен елемент, який він виписує, утворює конкретну букву. Наприклад, якщо написати один за одним два гачечки, то вийде літера и, якщо три — то ш. А якщо поєднати кружечок із гачечком, отримаємо літеру а.
Кожен учитель знає, як із певного набору елементів можна утворити ті чи ті букви. Та діти зазвичай не можуть вловити зв’язок між гачечком, схожим на ручку парасольки, і літерою чи її елементом. Допомогти їм це зробити має педагог або ж батьки.
Якщо спочатку дитині допомогти зрозуміти значення символів, а вже потім формувати навичку — прописи в повному обсязі стануть не потрібні. Їх слід використовувати як чернетку, де дитина пригадує, пробує, уточнює і відточує своє вміння писати.
Чому літери падають
Дитина має обмежене поле «одномоментного схоплення». Зазвичай для дитини шести-семи років це поле становить три елементи. Для навчання письма це має принципове значення. Педагог пише елемент-зразок на лівому краю аркуша. Відтак дитина має написати цей елемент у цілому рядку чи навіть у двох рядках. Свій перший елемент дитина порівнює зі зразком і другий та третій також. А от четвертий — уже з елементом, який написала сама, і далі також лише зі своїм. Отже, що далі від зразка, то більш видозміненими стають елементи: то падають, то дрібнішають, а то зростають чи розтягуються на два рядки.
Тому на початковому етапі оволодіння письмом важливо, аби дорослий написав елемент-зразок не лише на початку рядка, а й ще кілька разів. Ідеальний варіант — так розміщувати елементи-зразки, аби дитина могла вписати між ними чотири власні елементи. Згодом кількість елементів-зразків слід поступово зменшувати. Для дитини-шульги педагог має написати елемент-зразок на правому краю аркуша.
Як розвивати руку
Серед завдань, які сприяють розвитку м’язів кисті руки, варто віддати перевагу ліпленню з глини та пластиліну; роботі з ножицями; конструктором, що має дрібні деталі; мозаїкою тощо. Дорослим варто пам’ятати, що ігрова форма завдань — найпривабливіша для дитини.
Сприятиме розвитку маленької ручки й допомога мамі на кухні: нарізання овочів, хліба тощо. Такі вправи також привабливі для дитини, оскільки дають їй змогу почуватися рівноправною з дорослими та впевненою в собі.
Адаптація школярів-шестирічок до шкільного життя — найперше завдання дорослих. Маємо бути люблячими, терплячими, уважними, готовими підтримати, зрозуміти, заспокоїти, допомогти, запропонувати співпрацю. Зробити все, щоб дитина відчула себе учнем, здатним радіти через власний успіх та відчувати смак саморозвитку.
Про заборону і заохочення у вихованні
Виховуючи дітей, батьки постійно стикаються з двома основними проблемами: як зупинити небажану поведінку дітей і як спонукати, примусити їх виконати те, що треба. Розв’язують ці проблеми зазвичай за допомогою заохочень та покарань. Це одвічні інструменти виховання дітей, протилежні за своїм характером і способами впливу. Який впливовіший? Чи можна обійтися лише одним із них? Чи можна досягти балансу між ними?
Які засоби використовувати
Мало хто з батьків, виховуючи дитину, тримається лише в позитивному форматі взаємин. Урешті-решт від політики схвалення та підтримки дорослі нерідко переходять до покарання і навпаки. У кожній родині є власні підходи до управління поведінкою дитини, проте майже всі батьки вдаються до певних засобів і способів покарання та заохочення.
Слово
У різних культурах існують мовні формули, які допомагають припинити небажану поведінку дітей: істерики, ниття, руйнівні дії, агресію щодо людей, природного чи предметного світу тощо. Водночас існує й універсальний набір, зрозумілий усім: «Стоп!», «Ні!», «Не можна!» — короткі слова, які потрібно промовляти різким беззаперечним тоном і не повторювати їх багаторазово.
Слово — це пріоритетний спосіб і засіб схвалення та покарання дитини. Проте часто батьки скаржаться, що дитина не реагує на слова. Причиною цього можуть бути помилки дорослих.
Діти не сприймають заборонні слова, якщо дорослі супроводжують їх невідповідними діями — усмішкою, заграванням тощо. Емоційне забарвлення слів має переконати дитину, що ви не жартуєте. Багатослівний потік, яким батьки намагаються зупинити дитину, теж малодієвий. Ваша тирада: «Ну, що я тобі кажу вже вчетверте?! Скільки разів можна повторювати? Гарні хлопчики так не чинять. Ти ж розумієш, що…» — зазвичай влетить в одне вухо дитини та миттєво вилетить із другого.
Дехто з батьків використовує практику покарання мовчанням протягом кількох годин і навіть днів. У такий спосіб вони демонструють незадоволення поведінкою дитини та повне ігнорування її присутності. Зауважимо на неприпустимості такого способу впливу на дитину. Адже дошкільники постійно потребують словесної підтримки з боку дорослого. Тому навчайте дитину на власному прикладі вести діалог і домовлятися.
Використовуйте слово не лише для покарань і заборон, а й щоб заохотити дитину до подальших дій. Водночас намагайтесь уникати загальних оцінних суджень: «Дуже гарно», «Який молодець!», «Красунчик» тощо. Ліпше у схвальному вислові фіксуйте результат дії дитини: «У тебе вийшло!», «Ти побудував високу вежу», «Рівно проїхав по доріжці», «Сам одягнувся, і так швидко» тощо. Щоб заохотити дитину до подальшої діяльності, відзначайте, які зусилля призвели до позитивного результату: «Не поспішав — і побудував найвищу вежу», «Прицілився і влучив у кошик». Тож оцінюйте дії, ситуацію, а не саму дитину.
Дошкільники, які звикли до постійної оцінки, не здатні оцінити себе. Тому закликайте дитину висловлювати власні судження: «Ти сам задоволений результатом?», «Як ти вважаєш, ти виконав задумане?» тощо.
Фізичний вплив
Деякі батьки під покаранням мають на увазі фізичний вплив: ляпаси, смикання, побиття різними предметами тощо. Найстрашнішим є осмислене з боку дорослого, спокійне, навіть емоційно невиразне, націлене покарання. Його можна назвати садистським проявом до беззахисної дитини, яка не може дати відсіч.
Фізичні покарання принизливе для особистості й тому неприпустиме. Діти, яких карають бійкою, стають нечутливими до словесної критики. Також фізичні покарання можуть зруйнувати майбутню особистість, закласти підвалини для злочинних проявів у майбутньому.
Якщо трапилося, що хтось із батьків «вийшов із себе» і припустився емоційного зриву та застосував до дитини фізичне покарання, не залишайте такий випадок поза увагою. Заспокойтеся та обов’язково поясніть дитині ненормальність, виключність такого вчинку. Відтак обговоріть, які дії дитини спричинили таку реакцію, зауважте, що вам неприємно так вчиняти.
Підкуп
Щоб добитися від дитини бажаної поведінки, батьки часто використовують підкуп. Проте такий спосіб заохочення та покарання дає тимчасовий ефект. Існує ризик, що батьки швидко стануть заручниками ситуації, коли будь-яке прохання/звернення потребуватиме «платні». Тому радимо не будувати стосунки з дітьми у форматі «Ти — мені, а я — тобі». Підкуп — це підступний спосіб взаємодії з дитиною. Адже, щоб домогтися від дитини бажаного, рівень встановленої «плати» за дотримання/виконання/підкорення потрібно буде постійно підвищувати.
Як діють заборони
Щоб засоби заохочення та покарання мали позитивний вплив і не травмували дитину, вони мають бути гнучкими. Тобто перш ніж покарати дитину, зіставте міру проступку з її віком, особливостями та умовами зростання.
Ранній вік
У ранньому віці покарання неприпустиме взагалі. Адже через свій обмежений життєвий досвід дитина ще не може осмислити межі дозволеного та передбачити наслідки своїх дій. Нерозвинена вольова сфера не дає змоги малюку контролювати власні емоції та дії. Тому за всі негаразди, що трапляються за участю малюка, відповідальність несуть лише дорослі.
Щоб зупинити, попередити небажані дії малюка перших трьох років життя, переорієнтовуйте його поведінку. Діти цього віку легко переключаються на новий предмет інтересу.
Із третього року життя починайте вводити заборонні слова, промовляючи їх коротко й різко, коли ви намагаєтеся зупинити небажану поведінку. Щоб дитина міцно засвоїла правило й адекватно реагувала на заборонні слова, дотримуйтеся прийнятого рішення. Якщо вже заборонили щось, то не відступайте. Поясніть, чому не можна, та приберіть з очей дитини заборонений предмет. Забороняючи щось, намагайтеся запропонувати кілька варіантів дозволеного.
Дошкільний вік
Під час взаємодії з молодшими дошкільниками дійте на випередження. Для цього використовуйте випереджальну позитивну оцінку — похваліть дитину за дії, які вона ще не здійснила, наприклад: «Я бачу, як ти засмутився, але дякую тобі, що ти не вередуєш». Так ви вмотивуєте дитину діяти адекватно.
Намагайтеся хоча б частково замінити заборони та покарання за порушення меж дозволеного на пропозиції того, що робити треба та бажано.
Замість «Не відволікайся» кажіть: «Подивися сюди уважно»; замість «Не бігайте» — «Давайте рухатися тихенько, як мишки».
Пам’ятайте, що трирічний малюк ще не може миттєво зупинитися у своїх діях. Тому не повторюйте багаторазово вказівку зупинитися, підійти чи припинити гру. Зачекайте та дайте малюку трохи часу, щоб завершити дію.
Вираз «не можна» для дітей цього віку має бути міцним і вагомим. Заборон не має бути багато, достатньо чотирьох основних. Часті заборони й надмірні обмеження свободи дитини спричинять не лише агресію, а й бажання ігнорувати й порушувати їх.
На п’ятому році життя недостатньо просто заборонити. Потрібно пояснити дитині причину заборони та обговорити наслідки її порушення.
Випереджаючи небажану поведінку п’ятирічок, запропонуйте їм поспостерігати за діями інших дітей та проаналізуйте ситуацію, наприклад: «Подивися, як неприємно, коли хтось вередує та голосно кричить». Відтак поясніть дитині ваше ставлення до таких дій. У такий спосіб силою власного авторитету ви сформуєте в дитини уявлення про бажану поведінку.
У разі грубого порушення дитиною меж дозволеного як покарання можна обмежити її у свободі дій. Важливо, щоб дитина усвідомлювала, що призвело до покарання та спричинило обмеження.
Як покарання запропонуйте дитині посидіти на стільчику, щоб заспокоїтися, або пропустити один тур гри. Проте час покарання у хвилинах не має перевищувати вік дитини.
Діти старшого дошкільного віку не лише достатньо засвоїли основні соціальні правила, а й розуміють і можуть пояснити, чому важливо їх дотримуватися та якими можуть бути наслідки порушення. Тому, встановлюючи правила для старших дошкільників, домовтеся про те, яким буде покарання, якщо дитина порушить це правило.
Якщо провина трапилася, не поспішайте оголошувати «вердикт». Натомість попросіть дитину оцінити власні дії, усвідомити свою провину. Викажіть їй своє переживання, пов’язане з порушенням дитиною встановленого вами спільно правила. Домовтеся про те, у який спосіб надалі можна уникнути порушень. Намагайтеся попри все виказувати повагу до дитини як особистості.
Іноді дорослим здається, що дитина нібито випрошує покарання. Але скоріш за все вона просто хоче уваги, душевного тепла чи активного слухання. Дійсно, таке спілкування потребує емоційної віддачі, а батьки часто не хочуть цього або не готові до такого рівня взаємин. Їм легше крикнути, покарати або ввімкнути мультики й відсторонитися від дитини. За таких умов батьківська лінь може обернутися порушенням незасвоєних соціальних правил і норм.
Щоб спонукати дитину до бажаної поведінки, висловлюйте власні побажання та вислуховуйте побажання дитини. Також обговорюйте як позитивні, так і негативні приклади поведінки дитини та інших дітей; аналізуйте поведінку персонажів мультфільмів і книжок тощо.
Кожна дитина від народження потребує свободи. Спочатку вона потрібна для фізичного розвитку, відтак — для того, щоб пізнавати світ, будувати взаємини, формувати свій життєвий досвід. Мистецтво батьківського виховання виявляється в тому, щоб, не порушуючи особистих меж дитини, спрямувати її в бажане русло. А вибір шляху залежить від рівня культури й душевності батьків. Навчіться не забороняти небажане, а заохочувати діяти в межах дозволеного. Намагайтеся встановити баланс між методами заохочення і покарання.
Шановні батьки!
Пропонуємо для використання онлайн – ресурси, які допоможуть організувати цікаве та змістовне дозвілля ваших дітей
Запрошуємо на наш блог, де багато корисних та цікавих активностей для ваших дітей.
