Home   Психологічна сторінка

Психологічна сторінка

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ   В ЇЇ САМОРОЗВИТКУ

Гра є тією універсальною формою діяльності,
 всередині якої відбуваються основні прогресивні зміни
 в психіці та особистості дитини-дошкільника.
Д.Ельконін

В природі будь-якого живого організму, в томі числі, людини, закладений механізм саморозвитку.  Завдяки цьому механізму діти та дитинчата  тварин оволодівають базовими навичками та вміннями, які забезпечують їм можливість вижити в  оточуючому світі. Ми не вчимо дитину дихати, ссати, пити, їсти, дивитись та слухати. У дитини,  на певному етапі її розвитку, виникає потреба  в  оволодінні цими навичками, і, завдяки  механізму саморозвитку,  вони формуються.

Саме ці положення покладено в основу  корекційно-розвивального методу, завдяки якому дорослі — педагоги, психологи, батьки — можуть допомогти дитині в її саморозвитку. Назву цей метод має недирективна ігрова терапія.

Як будь-який психотерапевтичний метод може використовуватися тільки  спеціалістами з відповідною освітою та  навченими саме цьому методу. Але, принцип підходу до дитини, на якому він базується окремі його  елементи,  можна  застосовувати  і вдома  і в дошкільному закладі.

Найперше, що дорослі мають забезпечити  дитині для її  успішного розвитку – це  створити  розвиваюче середовище. Дитина повинна мати можливість:

  • вільно
  • самостійно
  • в той час, коли виникне потреба
  • стільки часу , скільки буде потрібно саме дитині

користуватися  іграшками,  які  дають можливість:

  • рухатися
  • конструювати
  • займатися образотворчою діяльністю
  • відтворювати сюжети життя суспільства.

Зазвичай, ігри дітей-дошкільників у дитячому садку занадто   заорганізовані та  перенасичені дидактичними цілями, які ставлять перед собою педагоги.  А батьки, навпаки, частіше всього, вважають, що основна їх функція —  придбати  дитині іграшку. В кращому випадку,  показати як з нею грати.   І грають з дітьми батьки  досить рідко і несистематично. Якщо ж грають, зазвичай беруть  на себе  ведучу роль у грі.

Недирективна ігрова терапія  відрізняється від звичної гри дитини саме тим, що  вона зорієнтована на дитину, на  задоволення саме її потреб.  Наука стверджує, а практика доводить, що дитина інтуїтивно сама знає,  що  їй в даний момент потрібно. Чому вона може і повинна навчитися саме сьогодні.  Дитині краще, ніж  нам, дорослим,  відомо що і як, в якому темпі і послідовності треба робити в грі. В такій діяльності дитина сама вибирає набір іграшок, самостійно вирішує чи досліджує як їх можна використати, яким чином поєднувати і т.і.

Дитина отримує досвід  самостійного вибору, а значить, і відповідальності за свої дії. Самостійно досліджує матеріал, вирішує що з ним робити і як  використати,  та з чим  його поєднати. В ході такої діяльності дитина знаходиться в ситуації, коли  тільки від неї залежить успіх її гри, вона має  власну мотивацію до пізнавальної діяльності — обстеження матеріалу, з яким грає, вона його порівнює, маніпулює з ним, пробує різними способами використати для здійснення свого задуму. А це і є те, чого ми намагаємося досягти – дитина мислить, порівнює, пробує і отримує результат. Робить це  доступним лише їй  способом, в  природному для неї  темпі.

Нерідко дитина в такий спосіб отримує не той результат, якого очікували дорослі. Але, це  результат дитини, її самостійного розвитку. І це має бути найціннішим для дорослих.

Тому що основна мета будь-якої психолого-педагогічної діяльності  — забезпечити  оптимальний розвиток дитини. А в який спосіб, в якій послідовності дитина буде оволодівати навичками, в тому числі, навчальними, і, навіть, чи буде вона відповідати нашім очікуванням від неї, — це питання другорядне.

На перший погляд здається, що роль дорослого в такій діяльності дитини обмежується лише створенням відповідного розвиваючого   середовища. Але це лише на перший погляд.

Дорослий  має:

  • бути поряд, спостерігаючи за тим, що робить дитина,
  • всіляко її підтримувати в пошуку та прояві самостійності,

  • супроводжувати дитину, демонструючи прийняття її такою, якою вона є.

Дорослий може озвучувати те, що дитина робить. Ще краще, якщо дорослий буде озвучувати  не тільки те, що робить дитина, але й її емоції та почуття при цьому: «Тобі подобається  спостерігати,  як вода  розчиняється у фарбі». Але,  супровід має бути безоцінночним : «Ти взяв олівець і розглядаєш його».Не треба  при цьому підказувати дитині що з олівцем можна робити.Якщо дитина запитує дорослого що це, як з ним грати, дорослий  залишає вибір за дитиною: «Це олівець. Тут ти можеш сам вирішити що з ним робити».

Цей метод добре працює в індивідуальній роботі з дітьми. Особливо, коли виникають проблеми з керівництвом поведінкою дитини, коли дитина схильна до капризів та  вередувань. 

Дитина не хоче одягатися. Запропонуйте на вибір – 2 футболки та 2 кофтинки.

Порівняйте як ви самі будете сприймати два варіанти вказівок:

— одягайся швидко, ми запізнюємося.

— виріши сама,  яку футболку та кофту  ти сьогодні вдягнеш, але врахуй те, що через 15 хвилин ми маємо бути на вулиці.

 В  вихованні не може готових  порад на усі випадки життя. Тому що і ми самі, і наші діти, є унікальними і несхожими ні на кого.

Але, ваші інтуїція,  позитивний настрій  на дитину та здоровий глузд  допоможе  розв’язати будь-яку ситуацію на користь розвитку дитини та збереження її фізичного та психічного благополуччя.

Зазначимо, що методи недирективної ігрової діяльності широко використовується практичним психологом нашого закладу. Дивіться, як це відбувається в режимі реального заняття.

Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20