ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ В ЇЇ САМОРОЗВИТКУ
Гра є тією універсальною формою діяльності,
всередині якої відбуваються основні прогресивні зміни
в психіці та особистості дитини-дошкільника.
Д.Ельконін
В природі будь-якого живого організму, в томі числі, людини, закладений механізм саморозвитку. Завдяки цьому механізму діти та дитинчата тварин оволодівають базовими навичками та вміннями, які забезпечують їм можливість вижити в оточуючому світі. Ми не вчимо дитину дихати, ссати, пити, їсти, дивитись та слухати. У дитини, на певному етапі її розвитку, виникає потреба в оволодінні цими навичками, і, завдяки механізму саморозвитку, вони формуються.
Саме ці положення покладено в основу корекційно-розвивального методу, завдяки якому дорослі — педагоги, психологи, батьки — можуть допомогти дитині в її саморозвитку. Назву цей метод має недирективна ігрова терапія.
Як будь-який психотерапевтичний метод може використовуватися тільки спеціалістами з відповідною освітою та навченими саме цьому методу. Але, принцип підходу до дитини, на якому він базується окремі його елементи, можна застосовувати і вдома і в дошкільному закладі.
Найперше, що дорослі мають забезпечити дитині для її успішного розвитку – це створити розвиваюче середовище. Дитина повинна мати можливість:
- вільно
- самостійно
- в той час, коли виникне потреба
- стільки часу , скільки буде потрібно саме дитині
користуватися іграшками, які дають можливість:
- рухатися
- конструювати
- займатися образотворчою діяльністю
- відтворювати сюжети життя суспільства.
Зазвичай, ігри дітей-дошкільників у дитячому садку занадто заорганізовані та перенасичені дидактичними цілями, які ставлять перед собою педагоги. А батьки, навпаки, частіше всього, вважають, що основна їх функція — придбати дитині іграшку. В кращому випадку, показати як з нею грати. І грають з дітьми батьки досить рідко і несистематично. Якщо ж грають, зазвичай беруть на себе ведучу роль у грі.
Недирективна ігрова терапія відрізняється від звичної гри дитини саме тим, що вона зорієнтована на дитину, на задоволення саме її потреб. Наука стверджує, а практика доводить, що дитина інтуїтивно сама знає, що їй в даний момент потрібно. Чому вона може і повинна навчитися саме сьогодні. Дитині краще, ніж нам, дорослим, відомо що і як, в якому темпі і послідовності треба робити в грі. В такій діяльності дитина сама вибирає набір іграшок, самостійно вирішує чи досліджує як їх можна використати, яким чином поєднувати і т.і.
Дитина отримує досвід самостійного вибору, а значить, і відповідальності за свої дії. Самостійно досліджує матеріал, вирішує що з ним робити і як використати, та з чим його поєднати. В ході такої діяльності дитина знаходиться в ситуації, коли тільки від неї залежить успіх її гри, вона має власну мотивацію до пізнавальної діяльності — обстеження матеріалу, з яким грає, вона його порівнює, маніпулює з ним, пробує різними способами використати для здійснення свого задуму. А це і є те, чого ми намагаємося досягти – дитина мислить, порівнює, пробує і отримує результат. Робить це доступним лише їй способом, в природному для неї темпі.
Нерідко дитина в такий спосіб отримує не той результат, якого очікували дорослі. Але, це результат дитини, її самостійного розвитку. І це має бути найціннішим для дорослих.
Тому що основна мета будь-якої психолого -педагогічної діяльності — забезпечити оптимальний розвиток дитини. А в який спосіб, в якій послідовності дитина буде оволодівати навичками, в тому числі, навчальними, і, навіть, чи буде вона відповідати нашім очікуванням від неї, — це питання другорядне.
На перший погляд здається, що роль дорослого в такій діяльності дитини обмежується лише створенням відповідного розвиваючого середовища. Але це лише на перший погляд.
Дорослий має:
- бути поряд, спостерігаючи за тим, що робить дитина,
-
всіляко її підтримувати в пошуку та прояві самостійності,
- супроводжувати дитину, демонструючи прийняття її такою, якою вона є.
Дорослий може озвучувати те, що дитина робить. Ще краще, якщо дорослий буде озвучувати не тільки те, що робить дитина, але й її емоції та почуття при цьому: «Тобі подобається спостерігати, як вода розчиняється у фарбі». Але, супровід має бути безоцінним : «Ти взяв олівець і розглядаєш його».Не треба при цьому підказувати дитині що з олівцем можна робити.Якщо дитина запитує дорослого що це, як з ним грати, дорослий залишає вибір за дитиною: «Це олівець. Тут ти можеш сам вирішити що з ним робити».
Цей метод добре працює в індивідуальній роботі з дітьми. Особливо, коли виникають проблеми з керівництвом поведінкою дитини, коли дитина схильна до капризів та вередувань.
Дитина не хоче одягатися. Запропонуйте на вибір – 2 футболки та 2 кофтинки.
Порівняйте як ви самі будете сприймати два варіанти вказівок:
— одягайся швидко, ми запізнюємося.
— виріши сама, яку футболку та кофту ти сьогодні вдягнеш, але врахуй те, що через 15 хвилин ми маємо бути на вулиці.
В вихованні не може готових порад на усі випадки життя. Тому що і ми самі, і наші діти, є унікальними і несхожими ні на кого.
Але, ваші інтуїція, позитивний настрій на дитину та здоровий глузд допоможе розв’язати будь-яку ситуацію на користь розвитку дитини та збереження її фізичного та психічного благополуччя.
