Home   Психологічна сторінка

Психологічна сторінка

ЕМОЦІЇ ДИТИНИ.  ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ   ДІТЬМИ  ЕМОЦІЙ ДОРОСЛИХ 

         ВЕЛИКА  ПРОБЛЕМА

В нашому суспільстві, на жаль,  не  прийнятний такий стиль спілкування, при якому ми готові визнавати та приймати почуття співрозмовника. Замисліться, чи часто ви говорите:  “Не звертай увагу на це», «усе пройде, не  засмучуйся», « це не варто твоїх сліз», «не злись, все одно нічого не зміниш» і т.і.? Ми,  частіше всього саме  так реагуємо  на проблеми інших людей.

Ми  заперечуємо їх почуття и не дозволяємо їх прожити та виразити.

Той  же стиль спілкування ми переносимо й на  дітей.  Тільки у дітей душевна організація значно тонша, вразливіша та чутливіша.  Вони не можуть стримувати емоції, тому й пручаються змалечку так пристрасно волі дорослих. Й  проявляють  емоції дуже яскраво та відверто. Для дорослих так  неприпустимо та  неправильно.

Щоб б  логічно було б зробити в цьому випадку? –  навчити дітей проявляти емоції  так, щоб це не заважало іншим.

Як говорять спеціалісти «соціально прийнятними  способами».  Але ми продовжуємо заперечувати дитячі емоції, примушуючи їх замовкнути, й, як би це жахливо не  звучало, забороняючи дітям  відчувати!

Ми забороняємо  дітям  відчувати страх, переконуючи  їх в тому, що  страхи їх безпідставні та нереальні.

  • Забороняємо відчувати радість, тому що голосний, й та дзвінкий сміх дітей викликає сильну, та не завжди  позитивну реакцію оточуючих.
  • Забороняємо відчувати сум  та печаль, миттєво  намагаючись  розвеселити та відволікти дитину.

Подумайте про це, і ви знайдете  багато різноманітних емоцій, які ми забороняємо дітям відчувати.

Найбільший страх у нас самих викликає гнів дитини. Тому про це детальніше.

ДИТИНА  СЕРДИТЬСЯ

Що  відчуває мати дитини, яка у громадському місці, на очах людей, починає  злитися, капризувати?  І не просто злиться, а бурхливо: кричить, тупає ногами, щось або когось б’є, розкидає речі навколо себе і т.і. Нічого  позитивного вона, звісно, не  відчуває.  —  Сором, ніяковість за агресивну дитину , бажання провалитися крізь землю, й нарешті, гнів. Адже це так жахливо: асоціальна поведінка! Усі дивляться та думають:  ах, яка невихована дитина!

А чи багато ви знаєте мам, які  в такій ситуації дадуть дитині виплеснути свої  злобу, гнів? Які навіть готові підтримати дитину в її негативних емоціях? Або  пропозицією якогось конструктивного засобу вираження гніву, чи просто словами любові, підтримки, говорячи дитині, що любить її навіть такою злюкою? –

Я особисто таких майже не зустрічала.Натомість зустрічала багатьох інших, які забороняють дитині виражати емоції, а значить, і  відчувати їх. – «замовч», «перестань кричати», « не злись», «що ти собі дозволяєш» , «ох, як  же я тебе покараю…» — ці і багато  гірших фраз  ми зазвичай говоримо  дітям в такі моменти.

Замисліться  про себе, напевне ви зможете усвідомити, що дієте таким же чином.  Навіть коли дитина гнівається вдома,  коли ніхто не бачить, як правило, батьки забороняють злитися, говорячи:  «перестань кричати», «заспокойся», «не кидай речі» і т.і.

КУДИ   ЗНИКАЮТЬ ЕМОЦІЇ?

Ми забороняємо дитині виражати почуття та емоції.  Забороняємо з дня у день. Що відбувається  в результаті,  які  наслідки  будуть у  такому разі? —

Дитина перестає ці почуття та емоції розпізнавати…Вона стидається їх, боїться, замикається у собі.  Почуття свої зажене глибоко  у себе, не даючи їм виходу.  А емоціям конче потрібен вихід, і вони раніше чи пізніше його таки знайдуть. У якому вигляді?  Варіантів безліч , але жоден вам не сподобається.

  • Людина, якій у дитинстві не дозволяли  відкрито проявляти  будь-які емоції та почуття  не розуміє того, що відчуває.
  • Складності у взаємовідносинах їй забезпечені, причому, як в сімейних, так і у товариських, і ділових стосунках.  Якщо ти сам себе не розумієш, то як можна сподіватися на те, що інша людина зможе тебе зрозуміти? Та ще й врахувати це у ваших стосунках?
  • Це  може проявлятися  у серйозних депресіях.  Кожна перепона у житті буде ще  більше загоняти людину у глухий кут.
  • Людина може довго та серйозно хворіти,  так як невиражені емоції  отруюють  організм, психосоматика хвороб вже наукою давно доведена.
  • У найтяжчих випадках справа може дійти і до психічних  розладів.

Основа  найтяжчої кризи людини – підліткового періоду —  закладається саме в 2-4 роки. Людина, яка  багато років накопичувала  у  собі злобу не стане доброю та  чуйною, навіть якщо ззовні буде такою здаватися. І одного дня від неї можна очікувати, що  вона  виплеще усю цю  отруту гніву та суму.  Як  виплеще — невідомо…..

Усі ми знаємо  жахливі випадки, коли,  здавалося б  спокійна та  врівноважена людина,  раптом   зважується на щось жахливе. В будь-якому разі, щасливою, життя такої людини не назвеш. Ви цього хочете для своїх дітей?

ЯКА АЛЬТЕРНАТИВА? 

Ми зрозуміли, що від  стримування емоцій та  їх заборони добра не буде.  Тому значно краще, буде, якщо навчимося дозволяти дітям проявляти в повній мірі  почуття та емоції, які у них вирують. Навіть ті, які  не схвалюють  випадкові свідки у дворі  чи наші родичі та друзі.

Будемо вчити дітей конструктивно виражати гнів, давати дитині зрозуміти, що вона має право на будь-які почуття.

Розповідати,  що негативні почуття відчуває будь-яка людина в певні моменти життя, і мама з татом в тому числі.  Але треба  вміти правильно їх виражати, не бійкою та  руйнуваннями.  Промовляти дитячі почуття, знайомити дітей з ними.  І не хвилюватися за те, що ви будете вимушені перед кимось червоніти та соромитися.

Тепер перейдемо до практики.  Як це все здійснювати?

ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ.

Я хочу вас познайомити з  просто  чародійним  засобом.  Який не тільки не примушує дітей страждати від того, що найдорожчі у світі люди, батьки, їх не розуміють і не приймають з усіма їх почуттями та пристрастями.

Цей спосіб  допоможе вам у будь-якій конфліктній ситуації. Потрібно лише трохи попрактикуватися та розпочати його використовувати.

Це просто. Прийняття почуттів дитини на відміну від їх  заперечення. Промовляння того, що відчуває дитина, та переконання її у тому, що ви її розумієте та приймаєте.

Це просто, і водночас складно,  тому що нас не вчили, ми  не звикли до такого спілкування.  І спочатку може буде виходити неприродньо, буде складно підібрати слова, а, головне,  відключити природній перший  імпульс, який буде вас примушувати реагувати звичним способом. Але, правда, воно того варто. Коли ви почнете діяти по-новому, ваші діти стануть іншими.

 ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ?

Отже, дитина починає злитися.  Ви промовляєте усі її почуття та емоції.  Навіть якщо  не дуже точно їх розумієте, але 1-2  визначення, адекватних поведінці дитини, ви знайдете.  Говорите твердо та переконливо. Обов’язково! у стверджувальній формі.  а не у формі питань\.  — “Ти  дуже сердишся, ти замучений!»

Потім витримуєте паузу, під час якої дитина може якось відреагувати на ваші слова, може погодитися з вами, а може заперечити,  сказати, що ви помиляєтесь. Що вона відчуває щось інше.  А може продовжувати кричати та не реагувати …

Потім можете ще раз повторити, промовляючи її почуття, можливо, другими словами або більш детальніше та конкретніше.  Але не  починайте «розбір польотів» у формі  великих пояснень.  Це недоречно.

Можете сказати, що  ви також нерідко відчуваєте злість та сум, і що ви  дуже добре розумієте почуття дитини.  Вам в такий час хочеться побути одному, або навпаки, хочеться щоб хтось був поряд, з розумінням поставився до вас, пожалів.

Тут  можливі варіанти . Суть у тому, що емоція нормальна, і навіть мама з татом такі емоції відчувають. І дуже добре розуміють дитину. Як тільки ви даєте право на емоцію, промовляєте її, дитина сама усвідомлює почуття, розуміє, що з нею відбувається і направляє усі сили на те, щоб з справитися з емоцією!  Тому, як правило, малюк сам дасть варіанти виходу з даної ситуації, або ж просто заспокоюється.

Це здається  складним, але головне засвоїти алгоритм:

  • називаємо почуття
  • приймаємо, дозволяємо їх відчувати
  • визнаємо, що так буває у всіх
  • говоримо, що ми розуміємо дитину
  • знаходимо варіанти рішення проблеми
  • обнімаємо, цілуємо дитину, говоримо про любов до дитини.

ПРИКЛАД

Віддзеркалення  — це промовляння ситуації  чи \та\  почуттів  дитини.  Промовляння  лише у стверджувальній, а не  запитальній формі.

Ситуація.  Діти  граються одні у кімнаті.  Молодша дитина, якій рік, б’є старшого, п’ятирічного брата, відбираючи у нього машинку. Старший  у відповідь штовхає малого, який падає і вдаряється  головою, заходиться у плачі. Старший біжить до мами зі словами: « Мамо, він перший мене вдарив!»

Спочатку ми  проаналізуємо звичну реакцію мами, коли дорослий  звинувачує старшу дитину, не приймає її,  говорить, що  вона старша і має бути розумніше. При цьому  між  мамою та дитиною  вибудовується стіна непорозуміння і конфлікт розвивається усе сильніше – і другого шляху тут немає.  Мама незадоволена дитиною,  дитина відчуває себе  все більше  ображеною та самотньою.

Наведу приблизний можливий діалог та почуття, які відсувають мама та старша дитина

Мамо, він перший мене вдарив!
-Да, відійди ти, не бачиш, що він плаче!
-Мені також боляче!
— він ще кроха, потрібно бути обережнішим, ну як ти не розумієш, я так більше не можу!
-Ви тільки його і любите!..
-Вас ні на хвилину не можна залишити!
— ну і не залишай, це ж твоя дитина!
— Що ти до нього весь час чіпляєшся, це ж і твій брат також! І це моя справа кого з ким залишати
-Я не спеціально. А ти  його жалієш, а мене ні!
— Що ти йому взагалі зробив?  Ти ось який вже великий!
-Я нічого йому не зробив, він мене вдарив, а я йому дав здачі.
— Якої здачі?! Він маленький!
— Я його не люблю!
— Що це ще таке!
-Й не буду з ним більше грати
— Поговори мені!
— І слідкувати не буду! І любіть собі свого малюка!
— Зараз комусь за такі слова  ще й покарання буде!

Мама  відчуває роздратування через те, що старша дитина почала  сперечатися з нею.

Дитина ж відчуває: мені було боляче і дуже соромно. Я чесно прийшов до мами та визнав, що дав здачі.  А мене, як цуценя відкинули через братика.  Навіщо він нам взагалі, він нам не потрібен.  Взагалі ніколи з ним не буду грати! І нехай його віддадуть кудись! Без нього було краще!

А тепер діалог,  якому бажано навчитися усім – і малим і дорослим. І батькам, і педагогам тощо.

Мамо. Він мене першим вдарив
— Тобі боляче і лячно, сину
— Дуже, і боляче і образливо.
— Тобі боляче. Давай подую, куди він попав?
— Чого він  б’ється? – ось на голові шишка.
— По голові получити дуже неприємно. Малюки часто зовсім не розуміють що роблять
— Так, він  дурний якийсь…
— Він не дурний. Малий просто, на відміну від тебе ще дуже багато чого не розуміє.   Ти вже  значно розумніший, і ні за що не будеш бити по голові брата.
— Мамо, я його також вдарив боляче.
— Ти розізлився та дав здачі.
— Так! Але я не хотів сильно. Ти  на мене сердишся?
— Ні, я не буду тебе сварити. Я розумію, що тобі боляче та  сумно. Ти не стримався, коли дав йому здачі.
— Давай  пожаліємо його разом.

Після такої розмови  почуття дитини  інші —  хлопчик відчув, що мама не сердиться, не буде сваритися. Що вона усе зрозуміла. Що  мама на боці дитини, що у скрутній ситуації  він не один.  І стає на душі легко,  хлопець зрозумів, що можна  по-іншому  розв’язати проблему і не бити братика у відповідь.

Не потрібні питання.

Потрібно  лише зупинитися на мить, вислухати дитину, прийняти та зрозуміти її.

Це не так складно, як здається!!! —

Майбутнє ваших дітей, ПОКИ ЩО ! у ваших руках

Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20